Олімпійська чемпіонка з фехтування Олена ГЛАДИР, яку одеські вболівальники добре пам’ятають під прізвищем Хомрова, дала ексклюзивне інтерв’ю для наших читачів, безпосередньо на олімпійській арені «Гран-пале», де відбувається фехтувальний турнір.
ОЛІМПІЙСЬКА ЗУСТРІЧ
– Олено, немає слів, щоб висловити емоції від нашої зустрічі, оскільки ми не бачилися років десять напевно. І тут у Франції, де ви мешкаєте, сам Бог велів нам зустрітися в цьому фантастичному місці. Атмосфера дійсно грандіозна, фантастична (бесіда проходила 29 липня, перед чвертьфінальним поєдинком Ольги Харлан в особистих змаганнях. – прим. авт.)
Які враження від змагань? По-перше, про бій Олени Кравацької, яка, на жаль, поступилася одним ударом чемпіонці світу…
– Ну, по-перше, я дуже рада тут бути та вболівати за наших дівчат. Що стосується Олени, то дуже шкода, що вона не змогла нанести цей останній удар, тому що вона знайшла ключик до суперницю, але їй не вистачило, мабуть, концентрації. Трохи наплутала з рахунком: думала, що виграла, а насправді ні, і останній удар вона не встигла сконцентруватись. Шкода, що не можна зробити повтор.
– Олено, розкажи, як зараз поживаєш?
– Не фехтую (сміється). Мабуть, 10 років після того, як залишила спорт, не брала шаблю в руки, але потім якось так сталося, що мені захотілося пофехтувати. Але не вистачило на довгий час. Це класні відчуття – повернутися. Але ж то не був той самий зал, хоча і фехтувальний. Фехтування, люди навколо, було класно, але зараз трохи інший образ життя. Я мама, я виховую двох діточок: дівчинці 10 років, хлопчику – шість. Вони теж займаються спортом, але не фехтуванням.
Дочка дуже хоче спробувати, і я думаю, що настав той час, що я відведу її. Можливо, щось вийде.
– З ареною «Гран Пале» у тебе пов’язані гарні відчуття, а саме з чемпіонатом світу 2010 року. Поділись, будь ласка, відчуттями, чи, точніше, спогадами про той чемпіонат.
– Це дуже особливе для мене місце, тому що в 2010-му я здобула тут дві нагороди – особисту бронзу і командне срібло. Тому дуже круто тут бути. Але, взагалі, сьогодні зовсім інша атмосфера, це щось неймовірне: дуже багато французів, які потужно підтримують місцевих спортсменів. Класні відчуття.
ЗОЛОТА ОЛІМПІАДА-2008
– Пригадай, будь ласка, 2008-й рік, коли збірна України завоювала золото Олімпійських ігор в командному турнірі. Тоді, пам’ятаю, мені твій тренер Анатолій Шлікар влаштував таку неймовірну зустріч у тебе вдома відразу після повернення з Олімпіади…
– Так було діло, пам’ятаю (посміхається). Я можу сказати, що на той час не повною мірою розуміла, що таке Олімпійські ігри. Ти спортсмен, ти повністю занурений в те, що ти робиш, концентруєшся тільки на спорті, на перемозі. А зараз я на це дивлюсь вже по-іншому. В той час ми не усвідомлювали повною мірою, що відбувається, та не проживали, не кайфували, скажемо так, цим всім навкруги.
А зараз ти вже хапаєшся за кожну мить, дуже хочеш відкласти себе в пам’яті, щоб потім згадувати. Тоді було зовсім інакше.
Головний спонсор олімпійських новин із Парижа – компанія «Таніт Груп»
– Якщо згадати той фінал з Китаєм, де все вирішив один удар. Останні атаки, ті емоції…
– То були неймовірні емоції. Навіть зараз, коли передивляюся з дітьми, показую їм, розказую, оскільки вони мене знають як маму, а не як спортсменку. «Ой, мам, це ти, ой, як класно!», – такі в них емоції. І коли ми передивляємося цей матч, вони мене питають: «Ви взагалі виграли?» Не вірять. Я теж думаю, як же ми могли в кінці виграти? Тобто кожен раз дивишся і бачиш щось новеньке. Неймовірні емоції. Так і має бути. Це золото Олімпійських ігор!
2008. Олімпійські чемпіонки-2008 на чолі з головним тренером збірної України Вадимом ГУТЦАЙТОМ (зліва направо): Ольга ЖОВНІР, Олена ХОМРОВА, Галина ПУНДІК, Ольга ХАРЛАН, яка 29 липня 2024 року завоювала вже свою п’яту олімпійську медаль.
TO BE, OR NOT TO BE
– Що має відбутися, щоб ти взяла шаблю знову в руки?
– Ні, я можу взяти, але… Мабуть, вже я нафехтувалася. Коли ти вже ти був там, на сходинку нижче, ти не хочеш спускатись. Взагалі дуже високо була піднята планка, тому я не думаю, справді, що це гарна ідея.
– Можливо, в іншому статусі. Можливо, тренер, менеджер, чи суддя?
– Знаєш, для мене найскладніше – залишити родину. Я розумію, що якщо я буду суддею, наприклад, мені теж потрібно буде виїжджати дуже часто, а я не готова. Я стала дуже домашньою, сімейною, можна сказати. І це мені дуже імпонує. Я кайфую від цього, що я спостерігаю, як мої діти ростуть, щось нове мені показують.
РІДНИЙ МИКОЛАЇВ
– Підтримуєш зв’язок з Миколаєвом?
– Так, я спілкуюся зі своїм тренером – Анатолієм Шлікарем. Нещодавно був день тренера, і ми обмінялися гарними словами.
– Як він поживає зараз? Я чув, що в нього були проблеми зі здоров’ям.
– Слава Богу, на сьогодні він добре себе почуває.
ВАЖЛИВІ СЛОВА
– На завершення побажання нашим спортсменам від олімпійської чемпіонки
– Хотілось би, щоб вони були задоволені своєю справою. Щоб він міг сказати: «Я віддав себе на всі 100 відсотків, і я щасливий, що я зробив все, що міг. Тоді, щоб вони кайфували від того, що вони роблять.
– І, насправді, ще одне питання. Як ти проведеш вечір 3 серпня?
– Я думаю, як і всі українці. Ми будемо підтримувати, вболівати за наших дівчат під час командного турніру шаблісток.
Влад ЄФІМОВ, спеціально для “Одеса-спорт” iз Парижа
Источник: odessa-sport.info
Видеонаблюдение в Одессе
Java Хостинг
